Добавить в избранное

Подпишитесь на RSS-ленту 

Подписка на новости

Вход

free counters

Кто на сайте

Сейчас 99 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Мы в Интернете

Легендарне життя Козака - характерника ІванаСірка

Різні часи Українці знавали,
Під гнітом татарським кров'ю стікали,
Під Польщею зраду і підлість спізнали,
А під Російським сил дихнути не мали.
Та люд не здавався, не ставав на коліна,
Прагнув свободи від батька до сина,
Йшли до Дніпра, козаками ставали,
За свободу країни життя віддавали.
Українська земля і героїв родила, їх куля
                                                                    не брала,

Мов блискавка шабля в руках миготіла,
Вороги їх боялись, а люди любили,
Це їм додавало відваги і сили.
Про одного з героїв повідаю вам,
Хай прикладом буде для нащадків синам,
Про тих хто не здався і не продався,
Все життя вірним сином України лишався.
                           *
                      *        *
…Колись давно, на Слобожанщині в селі,
Сірків сім'я козацька проживала,
Дружина була при надіїі народити сина обіцяла.
А лише час отой наставв страшенних муках
                                                                   народила.             
І через кілька днів Богу душу віддала,
А сина Іваном звати попросила.
Не мав чим батько сина годувати,
Не стало мами, не було і молока для немовляти,
Син кремезним та ще й з зубами народився,
Жити хотів, тож хліб жувати заходився…
Слабким і хворобливим Іван зростав,
Дружби і поваги із однолітками не мав,
По лісі часто одинаком блукав,
А з того сум і прикрість відчував.
Одного разу коли його роздратували,
Дражнили і над слабим наругу мали,
Він лісом біг, упав і покотився,
Із переляку в пухнасте тіло чиєсь вчепився
Давив руками, що мав сили
А коли очі свої відкрив - руки шию вовка давили,
Знесилений, довго лежав, підвівся
І до села зажурено поплівся,
З тих пір хоч і не дружили з ним
Але боялися і не чіпали,
Бо лиш подивиться кому у спину,
Відразу ті від нього відлітали.
Зростав Іван і сили набирався,
Читати, писати міг і на латині знався,
Знав історію і як народ в країнах дальніх проживав,
їх звичаї й порядки теж він знав.
Він вправно шаблею умів рубати,
На коні, немов вітер, галопом скакати,
Потрібні слова міг вчасно сказати
І шаблею кров навчився спиняти.
Як тільки оцьому всьому він навчився,
У батька на Січ Запорізьку піти відпросився,
Приязно тут новачків зустрічали,
Та відразу до себе його не прийняли.
Перш ніж до себе когось з них прийняти,
Мусили ті іспит складати,
Звичай такий був в козаків
І порушить його ніхто з них не смів.
Хлопця одного саджали в човна,
І направляли того на пороги,
Він мусив пройти їх не розбивши човна,
Не змочить собі ноги.
Один лиш Сірко цей іспит і склав
І люд Запорізький його радо прийняв,
Ворота на Січ йому щиро відкрили
І бути джурою козакові старому вручили.
По дивному той Івана навчав,
Ніколи не лаяв і не кричав,
Лише міцно зав'язував Іванові очі
І так ось ходити по обійстю привчав.
Щоб міг відчувати той всі перешкоди,
Бути в гурті людей не завдаючи собі шкоди,
Або щоб днями на сонці лежав,
Дивився на сокола, що в вишині десь літав.
Майже рік Іван вчився, на спині лежав,
Його погляд очима соколиними ставав,
Детально округи усі оглядав,
І про порух ворожий найпершим він знав.
…З роками мужнів, сумлінно старався
І вмінням козацьким усім переймався,
На Крим він ходив, і татарів там бив,
Козацької слави собі цим зажив.
Лише Сірко з козаками з'являвся,
Успіх в бою там постійним вважався,
Довіри його козаки не лишали,
Кошовим кілька років поспіль обирали.
Січ Чортомлицька його пам'ятає,
Про Івана Сірка кожен тут знає,
Від слави пихатим він не зробився,
На рівні зі всіма їв, спав, разом бився.
Французи Івана теж добре знали,
Коли з Італійцями в 30-річній війні воювали,
Не могли кілька років кріпості взяти,
Мусили в Сірка допомоги благати.
Той з козаками до хитрості вдався,
Сховавшись у «Чайки» на острів подався,
Кораблі Італійців в бою захопили,
В кріпость ввійшли, собі слави зажили,
Не хизувався Іван з тої слави,
Не взяв він і золото, що поляки давали.
Та старійшин козацьких роздирали вже чвари,
Пасквіль на Сірка до Москви написали.
По велінню царя Івана схопили,
Полтавського сотника козаки це зробили,
Закували в кайдани до Росії заслали,
Звідти в Сибір у Острог відіслали.
Майже рік у Острозі Івана тримали,
В казематах гноїли, вільній дух убивали,
Та віру в добро, дух козацький не вбили,
І під тиском Європи його відпустили.
Бо з Криму йшов хан Європу палити,
Потрібно було рідний край боронити,
Не було отаману гідну відповідь дати,
Були змушені всі за Івана прохати.
Нікому Сірко за наругу не мстив,
Очоливши військо на Крим поспішив,
Три рази в похід на «Чайках» ходив,
Херсонес брав, Очаків, в Перекопі громив.
З перемогою завжди на Січ повертався,
На ворожу засідку раз лиш нарвався,
Козаків порубали, багатьох повбивали,
Іванові ребра й кістки порубали.
Побратими Сірка в біді не лишали,
Відбили у ворога, додому забрали,
На Січі Чортомлицькій він на ноги ставав,
Пасічником у Грушівці дні свої доживав.
Коли помирав козакам наказав -
Лиш помре, праву руку його, щоб відтяли,
І в походи з собою три роки, щоб брали,
А потім в могилу до нього поклали.
Насипте могилу, щоб народ пам'ятав,
Хто три шапки насипе, знатиме те, що й він про все знав,
Прохання його козаки вдовольнили,
Праву руку відтяли, з нею в походи ходили.
Кожен раз перемогу вони здобували,
Шість років підряд в похід її брали,
А потім в могилі її схоронили,
Щоб зберігала чарівні тії сили.
Та під час наполеонівської навали,
Коли Москву французи взяли,з могили руку ту дістали,
І навколо Москви два рази з нею об'їжджали.
І ще Москва сплюндрована палала,
Та вже на другий день сніжна зима з морозами настала,
І мусив Наполеон місто лишати, до Франції тікати
А своє військо на всім шляху втрачати.
Більше прах Іванів не чіпали,
Лише коли перед затопленням перепоховали,
Могилу бульдозерами розрили, прах дістали,
При цьому голову його для чогось вкрали.
А та могила, яка нині прах Сірка оберігає,
Пошану у людей і любов до слави козацької має,
Він вірним був сином козацькому роду,
За Україну боровся, за свободу народу!


23.12.2012 р.                                        Віктор Педченко

По просьбе автора поектического произведения мы публикуем
вышеисложенное с сохранением авторской орфографии - мы уважаем 
творчество людей, которые душой пишут о народных казачьих героях...
 

Loading

Сайты партнёры

Сайт ДОК37  БИЦ Слово  ОР УКРАЇНСЬКОГО ТА ЗАРУБІЖНОГО КОЗАЦТВА

 Школа рукопашного боя Казаков Семиречья   Медвенское СКО 

Статистика

Посетители
510
Материалы
461
Количество просмотров материалов
694759

Вы здесь:

Счётчик Яндекс

Яндекс.Метрика