Добавить в избранное

Подпишитесь на RSS-ленту 

Подписка на новости

Вход

free counters

Кто на сайте

Сейчас 68 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Мы в Интернете

Поезія В.Г.Педченка

Г Е Н Н А Д І Ю

В краї козацькім,на берегах дніпровських,
Де з прадавніх віків вільно грають вітри,
Нащадки живуть козаків героїчних,
Які пращурів славу несуть крізь віки.

Вони вдень і вночі невтомно працюють,
Аби їхні Родини могли добре жить,
Та Івана Сірка клич в Душі вони чують,
Який Україну закликає любить.

Один із них серце відкритим тримає,
Його Братство козацьке сьогодні вітає,
Бо в сьогоднішній день він колись народився,
І за покликом серця у лави їх влився.

Він кохає Родину,має мудру дружину,
Яка з цього кохання породила дітей,
Він любов»ю своєю зігріває Родину,
А вона цій любові дає безліч ідей.

Та слава козацька йому душу нуртує,
Він біль і страждання чує серцем людей,
А разом із серцем душа спокій втрачає,
Та один він не в силі захистити людей.

Прийми і моє в День цей щире вітання,
Від побратима,що в селі десь живе,
Збережи в своїм серці любові бажання,
А душа нехай річкою Щастя пливе.

Хай дружина й Родина гідно цінують,
Хай щиру любов і взаємність дають,
Нехай відданість,вірність у серці панують,
І ніколи із шляху добра не зведуть!

 

11.04.2015р. Віктор Педченко.

Геніальному нащадку , послідовнику героїчного Українського козацького Роду, козацькому генералу, Полоз Юрію Івановичу, до Дня Народження.

Шановний побратиме, Друже!
До побажань,що прозвучали,
Як Вас з Народженням вітали,
Прийміть й моє щире вітання,
Сільського хлопця побажання:
Найперше зичу здоров'я мати,
Аби булаву були сили тримати,
Щоб шабля з рук не випадала,
Й жодна капля горілки з чарчини не впала.
Бажаю Вам ту Силу Духу тримати,
Яка не дає назад відступати,
Яка славу козацьку гордо тримає,
А люд Український й Україну єднає!
Вашому серцю Любові бажаю,
До люду простого,до рідного краю,
Хай в Любові отій вся вигода тає,
А безкорисна і щира Любов розквітає!
Талант свій,мій Друже,
не тримайте у скрині,
Його з здібностями інших об'єднати повинні,
Силу Волі своєї цим укріпіть,
Для щастя Людей й України живіть!
Нехай Слава Козацька Вас надихає,
А Доля в цім ділі і Бог помагає,
Хай Ангели Ваші поруч ідуть,
Щоб лише з Добра стелився Ваш путь.
А ще я бажаю Вам, як людині,
Однодумців до купки згуртуйте Ви нині,
Щоб здібності кожного в єдине зібрали,
Щоб здібностей сили—Силу Духу скріпляли.
Безкорисливих Друзів бажаю Вам мати,
Щоб таким як Ви є,могли Вас прийняти,
Хай в Вашому серці живе Божа Любов,
Вона найсильніша основа з основ!


7.09.2014р. Віктор Педченко.

М У З А

Опять ты ночью приходила,
И тронув сердце сон отогнала,
Душу воспоминаниями разбередила,
В мысли сумятицу внесла.

Перед глазами жизнь проплыла,
И всё,что мне Судьба дарила…,
Как сердцу первую любовь открыла,
И как чуть позже боль дала.

Ты почему меня избрала,
И именно ко мне,зачем пришла,
Зачем слова души в уста вложила,
Чтобы увидеть,что она жива?

Таких как я, найдутся миллионы,
И душ израненных не счесть,
А вот обиды отпустивших единицы,
И те,что раны излечили,есть.

Ты тоже душу мне лечила,
Любовь в награду ей дала,
С сердца обиды удалила,
Чтоб муза в нём в любви жила!


28.10.2014г. Виктор Педченко.


К Р И К  Д У Ш І

Друзі мої,послухайте,
Людоньки, благаю,
Душею,серденьком кричу,
Почуйте,вмовляю.
Кожен із нас так живе,
Як вміє,бажає,
Та не кожен за життя
Людське щастя має.
Кожен має розуміння
Свого життя й щастя,
Та не кожен має вміння
Оминуть нещастя.
Не всі можуть зрозуміти,
Аби в щасті жити,
Треба всіх за рівних мати,
Всіх людей любити.
Землю шанувати,
Життя всіх цінити,
Нікому не шкодити,
Усім в мирі жити.
Коли сім'я ділиться,
Ця сім'я зникає,
Як країна ділиться,
Вона пропадає.
Не стріляйте брат у брата,
Ми ж разом - родина,
Кожен з нас для мами й тата,
Є рідна дитина.
Нас в любові всіх родили,
Зростили,кохали,
Та ніколи ж нас не вчили,
Щоб людей вбивали!
Лютий звір собі подібних,
Не сміє вбивати,
А людина в своїх рівних,
Життя може відібрати.
Божі рушаться закони,
Найперша заповідь - не вбий,
Усі зникають перепони,
В душу вселяється лукавий змій.
Браття! Рідні! Схаменіться!
Не зможемо в любові жить,
Якщо від Бога відвернемося,
І кров людську будемо лить !


23.01.2014р. В.Педченко


 

До козацької громади

Шановне товариство,браття,
В наших серцях горить багаття,
Палкої,щирої любові,
Яка в піснях і в нашій мові.
До ланів широкополих,
До земель родючих,
До гір Карпатських величавих,
До садів квітучих.
До краю рідного,до України,
До величі могутнього Дніпра,
До гордої і працьовитої людини,
Яка живе в любові, для добра.
До геройської слави рідних синів,
Яка лине до нас із минулих віків,
До козацької доблесті,яку шанували,
До любові людської,яку цінували.
Минуле потрібно усім пам'ятати,
Та в час для країни,ось цей,не легкий,
Згуртуватися треба,дужими стати,
І хто яку змогу і здібності має,
І словом,і ділом,хай край захищає,
Аби ворог не змусив на коліна ставати.
Пам'ятаймо героїв,та цінуємо волю,
Щоб діти й жінки не плакали з болю,
Щоб сади квітували,колосилась пшениця,
Щоб радістю й щастям сяяли лиця.

23.12.2014р. Віктор Педченко.

ДО СЛАВНОГО КОЗАЦЬКОГО РОДУ

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Сестри мої,серцю любі,
Браття,козаченьки,
Будьте гідними дітьми,
України неньки !
Поміж себе шануйтеся,
Старших поважайте,
Про діток піклуйтеся,
Немічним допомогайте.
Предків своїх пам'ятайте,
Їх відданість і любов цініть,
А славу їхню героїчну,
В серцях навічно збережіть!
Усі ми однієї мами діти,
Так нащо маму нам ділити?
Зусилля краще об'єднаємо,
Та разом труднощі здолаємо!

Пробачимо усі кривди,
Що могли творити,
Не цураємося правди,
Не будемо в брехні жити!
Як любимо тата й маму,
Рідний край полюбимо,
Не введемо себе в оману,
Людьми краще будемо!

 

8.01.2014р. В.Педченко.
 

ЗВЕРНЕННЯ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ГРОМАДИ (ОБЩИНИ) КОРІННОГО СУВЕРЕННОГО НАРОДУ УКРАЇНИ


Шановні друзі,браття,козаченьки,
Славні козачки,сестри та жінки,
Я перед вами на коліно стану,
Громаді клятву даючи.

Мої слова не з вуст лунають,
Вони із глибини душі ідуть,
Любіть Україну,кричать і благають,
Як Іван,що в погрудді, на могилі стоїть!

З середини не раз роздирали нас чвари,
Нас били,дурили,не раз грабували,
Всіляким тортурам не раз піддавали,
Та вільний наш дух не відібрали!

І квітнула знову рідна країна,
Бо мала завжди,як Іван,свого сина,
Серце якого любов'ю палало,
І любов'ю цією зло постійно долало.

Прокидайся Іване,годі дрімати,
Настав час Україну нам захищати,
Махни правицею,заковану бронею,
Хай пісні щастя линуть над землею!

Щоб не плакали очі в дружини і мами,
Щоб діточки наші не росли сиротами,
Щоб ми поміж себе не були ворогами,
Щоб лише любов жила поміж нами!

Згуртуймося браття,до козацьких цих лав,
Боронить Україну,бо час цей настав,
Хай нам допоможе Сіркова десниця,
Аби мир панував й колосилась пшениця!

24.07.2014р. В.Педченко.

 

До дня Українського козацтва.
КОЗАЦЬКОМУ РОДУ- НЕМА ПЕРЕВОДУ.

Я й досі день той пам'ятаю,
Спекотний серпень в літо це стояв,
А я,як чоловік в літах, вже зрілий,
Немов юнак, між лав козацьких крокував.
Про мить оцю, думав,вагався,
Та в моїй Долі це було як знак,
Мій дух до цього щиро рвався,
Бо я нащадок і Родом з племені козак.
Під звуки що линуть,врочисто крокую,
Ікону цілую,на коліно під стягом стаю,
І клятву козацьку служити вітчизні,
Щиро з натхненням народу даю!
А з верху,з погруддя Сірко споглядає,
Як я дійство оце привселюдно творю,
І мене, як дитину, благословляє,
Бо вірить, що його я не підведу.
Став поруч з погруддям, з висоти поглядаю,
Хліба навкруги пливуть в далечінь,
А внизу, у затоці, Дніпро сивий грає,
І над цим тепле сонце пливе в височінь.
Повернувсь до Івана, в пошані схилився,
Побратиме благаю, навчи як ти жить,
Щоб міг своїм краєм і Родом гордиться,
Україні й народу в вірі й правді служить!

2.10.2014р. Віктор Педченко.


ЗМИЛУЙСЯ БОЖЕ
Скажи Боже,скажи любий,
Вкажи на причину,
Чому Гетьмани всі наші,
Ведуть народ в домовину?
Чому брат став супостатом,
За раба вважає,
А олігарх,парламент,уряд,
Лиш красти бажає?
Поміж них немає правди,
Про своє всі дбають,
Не ймуть віри їм і люди,
Бо вже ледве виживають.
А ось ті хто ради волі,
Посіпаку скинув,
Йшов захищати Україну,
На полі бою гинув.
Бо і там гетьманська зрада,
Немов смерть ходила,
Життя козацькі відбирала,
Душу неправдою ятрила.
Змилуйся над нами Боже,
Людей,країну збережи,
Дай хоч дітям життя гоже,
Війну з братами припини!
14.06.2015р. Віктор Педченко.

 

А Н Д Р І Ю В І К Т О Р О В И Ч У
( лікарю-стоматологу від Бога)

Кожен в житті те лиш має,
Що сам собі обирає,
Що цінує,що бажає,
Що для серця цінність має.

Але Доля не дрімає,
Зрідка ніжку підставляє,
Щоб спинився,або впав,
Або біль щоб відчував.
Цим дає нам зрозуміти,
Що з гріхом стаємо жити,
Людям зло і біль даємо,
Гріх на душу свою беремо.
Я так само мабуть діяв,
Бо біль у зубі відчував,
Як пив холодне,чи гаряче,
Чи шматок хліба уминав.
Цілу ніч з болю крутився,
Ранком в лікарню почвалав,
Тихенько в кріслі примостився,
З страхом на лікаря поглядав.
А він, кремезний чоловяга,
Що міг би і вола звалить,
Розпитав, що йому треба,
І давай зуба свердлить.
Перед цим попросив чемно,
Фото з зуба подарить,
Не хотів рвати даремно,
Хотів зуб цілим лишить.
Включилася бормашина,
Я увесь в кріслі закляк,
Це була страшна хвилина,
Тіло скував переляк.
Яким же було здивування,
Я віри сам собі не йняв,
Доки тривало те свердління,
Я майже біль не відчував.

Просвердлив,став копирсатись,
Чимось дув,чимсь промивав,
Заставляв мене плюватись,
Тичку в дірку запихав.
Мабуть мав в тім насолоду,
Бо не раз отак робив,
Якби дав йому свободу,
Мабуть всі б так посвердлив.
Час іде, він копирсає,
В зубі біль кудись зникає,
А все тіло потихенько,
Якась м’якість огортає.
Кінчив в зубі він длубатись,
Перестав і я плюватись,
Сказав випити пігулку,
Й прийти завтра на промивку.
Ніч спокійно я проспав,
Біль ще трішки відчував,
Та не було того болю,
Що не давав мені покою.
Що я цим хотів сказати?
Треба хист до діла мати,
Аби кожен в своїм ділі,
Досягав мети і цілі.
Лікар цей диплома має,
Ще й талант від Бога є,
Бо причину виявляє,
Яка життя людське псує.
Тому зичу йому щиро,
Талант,кмітливість зберегти,
Щоб мав змогу своїм вмінням,
Хворим людям допомогти.
Довго жити,здоров'я мати
І Дар Божий не втрачати,
Як людей усіх сприймати,
Себе потрібним відчувати!
11.06.2015р. Віктор Педченко.



Б О Л Ь Д У Ш И
Вы испытали боль души,
Когда один сидишь в тиши,
Весь издёрган изнемогаешь,
А что болит не понимаешь?
Ту боль не передать словами,
К ней не дотронуться руками,
Её лишь сердце ощущает,
Без взаимности оно страдает.
Жить желанье пропадает,
Вера в счастье умирает,
Надежда сердце оставляет
И смысл жизни исчезает.
Как же эту боль лечить,
Какое средство дать испить,
Что реально предпринять,
Чтобы с души её убрать?
А если боль не зря дана,
Душа принять её должна,
С той реальностью, что есть,
Чтобы сохранить любовь,
Не поселив на её месте месть!

10.06.2015р. Виктор Педченко.




 

ЗАПОРІЗСЬКІ ХАРАКТЕРНИКИ
Про них є згадка у «Мельпомені» Геродота,
Написаній ще до народження Христа,
Там скіфських воїнів описана звитяга,
І їх майстерність у образі вовка.
Покровителем скіфи,святого Георгія мали,
Який в пантеоні священнім змінив Перуна,
Громовержця з вовками вони малювали,
Які поряд стояли й мали образ хорта.
Ось тому то цей острів назву Хортиця має,
Він у давні часи,назву святого Георгія мав,
І як «Повесть временных лет»розповідає,
Саме сюди,скинутий ідол Перуна і пристав.
Козаків,знанням предків,волхви і навчили,
Вони на той час поряд з ними жили,
І теж в хащах ховалися і січі робили,
Бо і їх переслідували і вбити могли.
Дату появи характерників, ніхто не знає,
Та й достовірних записів про ті часи нема,
Лише стара легенда нам розповідає,
Про здібності козацькі,на шляху знання.
Мов жив колись,за князя Ігоря,
На волелюбних теренах Київської Русі,
Відомий майстер меча,Дубежич,
Який ним володів майстерніше за всіх.
Він довго світом мандрував,
Був в Індії,Китаї,Гімалаях,
Мистецтво володіння зброєю вивчав,
У станах зміненої свідомості,
Яких із часом майстер набуває.
Після багаторічних мандрувань,
Коли до дому повернувся,
Синам,Лано і Корі,знання ті передав,
Яких, в краях далеких, сам навчився.
У сотнях Ігоря знання ті проростали,
Хто ними володів,тих кірами прозвали,
Це воїн,що здібності болотного царя набув,
Чи лісовика,який хазяїном у лісі був.
Вони військовій справі козаків навчали,
Та вище сотника посади уникали,
І за традицією ішли в ті курені,
Де характерника в той час не мали.
Але зробити це міг лише тоді,
Як набував своєї сили,

Ставав на шлях знання і керувався у житті,
Станом врівноваженої звичайної людини.
Характерник не втручався у життя людей,
Йшов непохитно стежиною своєї долі,
Не мав ілюзій,спотворених життям ідей,
А вміння й сили віддавав,заради інших волі.
Козаки техніки такої, тоді лиш набували,
Коли їх внутрішній духовний стан,
З довкіллям рівновагу мали,
А внутрішній і зовнішній світи,
Єдиним цілим їм ставали.
На перший план виходила Духовна Сила,
Яка інтуїтивно по житті вела,
Знання в людині надзвичайні відкривала,
З ними,людина,незламною була.
Мов Ангел-охоронець виступала,
І відкривала все нові знання,
Своє життя людина Долі довіряла,
І сила ця, для неї Божою була.
Козак на ворога, у стані «вихору»,
в алюрі мчався,
І жах нестримний викликав,лише у лави їх врізався,

У полі,в лісі,струмочком непомітним протікав,
Миттєве божевілля «стіною водяною»викликав.
На очах ворога,разом з конем зникав,
Сидінням непорушно в лісі,біля багаття,
Потік думок в своїй свідомості спиняв,
Стан «кам'яної брили» набував.
І «Бачив» ті події, які настати мали,
Де засідку ворожу планували,
В якому місці бій їм готували
І скільки воїнів при цьому мали.
В науку до характерників,підряд не брали,
А лише тих,які потрібні іспити складали:
Як от верхівки тесаного стовпа дістати
І звідти дині,чи глечики прив’язані забрати;
На трясовину, стелили козаку ряднину,
І мав її здолати,щоб сорому в багні не мати;
Перестрибнути хиткий тин,який був вищий за людину,
Або по глечиках пробігти,на палях такого тину.
Старий козак жменю квасолі у багно кидав,
Рукою,провівши над багном,в долоню всю збирав,
Хто був в науці,так само мусили зібрати,
Аби майстерності складнішої пізнати.
А щоб Силу Духу проявити,
В воді по шию,до ранку мусив сам сидіти,

Темної моторошної ночі,в лісі,біля багаття,
Під жахливе виття вовків, він розкривав своє завзяття.
І хто подібні іспити складав,
Той до старого характерника,як учень брався,
Він сам на сам того навчав,
Тих особливих знань,на яких добре знався.
Козак пробуджував в собі ті сили,
Які приховані до часу сплять,
Їх опановував і керував ними,
Бо сили ці в основі його єства лежать.
Сили ці свідчили,що сили внутрішні людини,
Так само як і ті,які навколо нас лежать,
Нам необхідні,та щоб керувати ними,
Механізм налаштування потрібно знать.
А механізм цей Наміром зоветься,
Він впливає на інший енергетичний горизонт,
І ціль,яка у підсвідомість людині задається,
Довкілля змінює та енергетичний фон.
Та Характерниками ті лише ставали,
Які в собі,знання глибинні відкривали,
Внутрішню зрілість та дуже щиру душу мали,
І істинний стан речей світобудови знали.
Пізнавши ті простори,що є у людині,
Відкривали структури не лише глибинні,
Бо зміни ішли й на фізичному плані,
Незбагненні,магічні,характерникам знані.
А чи зможемо ми,хто правду цю знає,
Хто знання характерників у собі відкриває,
Чи зуміємо стан свій, глибинний змінити,
Аби Україну й народ,як вони полюбити?!

10.04.2015р. Віктор Педченко.

Loading

Сайты партнёры

Сайт ДОК37  БИЦ Слово  ОР УКРАЇНСЬКОГО ТА ЗАРУБІЖНОГО КОЗАЦТВА

 Школа рукопашного боя Казаков Семиречья   Медвенское СКО 

Статистика

Посетители
488
Материалы
458
Количество просмотров материалов
647385

Счётчик Яндекс

Яндекс.Метрика